Вхід Господній до Єрусалиму
  • Суб, 04/27/2013 - 20:12
Урочистий вхід Ісуса до Єрусалиму був Його вступом на шлях хресних страждань. Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (див. Мф. 21:1-11; Мк. 11:1-11; Лк. 19:29-44; Ін. 12:12-19).
 
У євреїв був звичай: царі і переможці в’їжджали до Єрусалиму на конях або ослах, і народ урочистими вигуками, з пальмовими гілками в руках зустрічав їх. Виконуючи пророцтва Старого Завіту (див. Зах. 9:9), Христос саме таким урочистим чином в’їжджав до Єрусалиму, але не як Цар земний або переможець у війні, а як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін. 18:36), як Переможець гріха і смерті. Єврейський народ, що знаходився під римським ярмом, очікував Месію як політичного визволителя, і всім здавалося, що Чудотворець, який вчора воскресив Лазаря і колись нагодував п’ять тисяч народу, цілком може бути саме тим земним вождем, який приведе свій народ до політичної незалежності і земного царства насолоди.
 
З тих, які тоді перебували на вулицях Єрусалиму тільки один Христос знав, що замість земного царства Він приносить людині Царство Небесне, замість позбавлення від земного рабства Він звільняє людину від рабства набагато гіршого – від рабства гріха. Він Один знав, що шлях, устелений нині пальмовими гілками, веде до Хреста і Голгофи.
 
Юдеї, вітаючи Христа напевне думали, ось-ось відновиться царство, і вони знову стануть державним народом, позбудуться чужинського принизливого гноблення. І, напевно, не один з них розраховував на своє місце, може, не так близько, як Заведеєві сини, але й не далеко від царя. Сподівалися і учні на своє місце біля Вчителя. І можна собі уявити, яким сумним був Його погляд, коли Він озирався навколо, їдучи на осляті відповідно до пророцтва, і бачачи захоплені погляди, чуючи вигуки, розумів, що в них волає гординя: намагання і Бога змусити діяти собі на користь, а не на спасіння всіх.
 
Він іде, щоб подолати цю найстрашнішу ваду людства – ваду самовпевненості й гордині. Ваду, яка колись спричинила і перший гріх, що виник унаслідок бажання праотців «бути як боги», і загибель передпотопного людства. Він іде, щоб відвернути цей новий потоп і подолати, нарешті, змієву владу. Ось Той, про Кого Бог говорив Адамові і Єві – Той, хто зітре голову змієві! Але не земною могутністю, не силою влади, а силою служіння іншим, упокоренням, умінням відчувати біль іншої людини як свій власний.
 
Часто Отці Церкви згадують про свято Входу до Єрусалиму, як продовження ходи Спасителя в наші душі. Саме тому у цей день для кожного з нас є нагода приміряти до себе ті моделі поведінки, які дає нам євангельська розповідь. Чи ми здатні відчути безмежну радість, яка розтоплює нас, і відчути тривогу і біль людини біля себе, як Марія? Чи, може, ми тільки думаємо в цей час про себе, про свою насолоду, хай навіть і суто духовну насолоду, і розуміємо майбутні великодні свята як нагоду вирватися з буднів, посвяткувати, перепочити?
 
Чим є Христос для нас? Поміркувавши про це, подумаймо, як і ми можемо гідно приготувати світлицю нашою душі для Спасителя. Спасителя, Який іде на смерть за гріхи кожного з нас, щоб кожному з нас відкрити дорогу справжнього тріумфу: повернення до вічного життя, входу в майбутній Небесний Єрусалим.
 
Назва Вербна неділя походить від того, що на це свято віруючі приходять з гілками, як правило, вербових рослин чи інших дерев, які першими розпускаються навесні, в ознаменування тих гілок, які різали іудеї, що зустрічали Ісуса у Єрусалимі. Звичайно, на півдні використовують квіти і гілки інших дерев, як правило, пальм. В Україні, де таких дерев немає і де перша розпускається верба, з давніх часів стали використовувати її гілки, тому і саме свято стало називатися Вербною неділею. Але справжня його назва – Вхід Господній до Єрусалиму.
Категорії: 

Схожі матеріали