Святий князь Михаїл Чернігівський і його боярин Феодор
  • Нед, 11/27/2011 - 20:27

Святий благовірний князь Михаїл Чернігівський - син Всеволода ІІ Ольговича (+1212). З дитинства вирізнявся благочестям і лагідністю. Юний князь, будучи хворобливим з дитинства, сподіваючись на милість Божу, в 1186 році звернувся до преподобного Микити Переяславського Стовпника за молитовною підтримкою і, отримавши від святого подвижника дерев'яну палицю, відразу зцілився. В 1223 році Михаїл був учасником з'їзду руських князів в Києві, які вирішували питання про допомогу половцям проти татарських полчищ. З 1223 року після загибелі в битві на Калці його дядька, Мстислава Чернігівського, святий Михаїл став князем Чернігівським. В 1225 році він був запрошений на князювання новгородцями. Своєю справедливістю, милосердям і твердістю правління він здобув любов і шану древнього Новгорода. Особливо важливим для новгородців було те, що князювання Михайла означало примирення з Новгородом святого благовірного великого князя володимирського Георгія Всеволодовича (пам'ять 4 (17) березня), дружина якого, свята княгиня Агафія, була сестрою князя Михаїла.
Недовго князював благовірний князь Михаїл Новгороді. Незабаром він повернувся до свого рідного Чернігова. На прохання новгородців залишитися князь відповів, що Чернігів і Новгород повинні стати спорідненими землями, а їх жителі - братами, а він укріплюватиме узи дружби цих міст.
Благовірний князь ревно зайнявся впорядкуванням своїх володінь. Але йому в той тривожний час було важко. Його діяльність викликала занепокоєння курського князя Олега, що в 1227 році мало не викликало міжусобиці - їх примирив Київський митрополит Кирило (1224-1233). В тому ж році благовірний князь Михаїл мирно вирішив на Волині суперечку між Київським великим князем Володимиром Рюриковичем і князем Галицьким.
З 1235 року святий благовірний князь Михаїл зайняв Київський великокняжий престол.
Наступив важкий час. В 1238 році татари спустошили Рязань, Суздаль, Володимир. В 1239 році вони рушили на Південну Русь, спустошили лівобережжя Дніпра, землі чернігівські і переяславські. Восени 1240 року монголи підступили до Києва. Ханські посли запропонували Києву добровільно підкоритися, але благовірний князь не став вести з ними переговори. Михаїл терміново виїхав до Угорщини, щоб спонукати угорського короля Бела разом організувати відсіч спільному ворогу. Намагався святий Михаїл підняти на боротьбу з монголами і Польщу, і німецького імператора. Але момент для з'єднаної відсічі був упущений: Русь була розгромлена. Пізніше прийшла черга Угорщини і Польщі. Не отримавши підтримки, благовірний князь Михаїл повернувся до зруйнованого Києва і якийсь час жив недалеко від міста, на острові, а потім переселився до Чернігова.
Князь не втрачав надії на можливе об'єднання християнської Європи проти азіатських хижаків. В 1245 році на Ліонському Соборі у Франції був присутній посланий святим Михаїлом його сподвижник митрополит Петро (Акерович), що закликав до хрестового походу проти язичницької Орди. Католицька Європа в особі своїх головних духовних вождів, римського папи і німецького імператора, зрадила інтереси християнства. Папа був зайнятий війною з імператором, німці ж скористалися монгольською навалою, щоб самим кинутися на Русь.
Незабаром на Русь з'явилися ханські посли, щоб провести перепис руського населення і обкласти його даниною. Від князів була потрібна повна покірність татарському хану, а на князювання - його особливий дозвіл - ярлик. Посли повідомили князю Михаїлу, що і йому потрібно відправитися в Орду для підтвердження прав на князювання ханським ярликом. Бачачи складне становище Русі, благовірний князь Михаїл усвідомлював необхідність підкорятися хану, але як ревний християнин він знав, що від віри своєї перед язичниками не відступить. Від духовного батька, єпископа Іоана, він отримав благословення їхати в Орду і бути там істинним сповідником Христа.
Разом з святим князем Михаїлом відправився в Орду його вірний друг і сподвижник боярин Феодор. В Орді знали про спроби князя Михаїла організувати виступ проти татар спільно з Угорщиною і іншими європейськими державами. Вороги давно шукали нагоди убити його. Коли в 1246 році благовірний князь Михаїл і боярин Феодор прибули в Орду, їм наказали перед тим, як йти до хана, пройти через палаюче багаття, що нібито повинне було очистити їх від злих намірів, і поклонитися обожнюваним монголами стихіям: сонцю і вогню. У відповідь жерцям, що наказували виконати язичницький обряд, благовірний князь сказав: "Християнин кланяється тільки Богу, Творцю світу, а не творінню". Хану донесли про непокірність руського князя. Батий, через свого наближеного Ельдегу передав умову: якщо не буде виконано вимогу жерців, непокірні помруть в муках. Але і на це дав рішучу відповідь святий князь Михаїл: "Я готовий поклонитися царю, оскільки йому Бог вручив долю земних царств, але, як християнин, не можу поклонятися ідолам". Доля мужніх християн була вирішена. Зміцнюючись словами Господа "хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її" (Мк. 8, 35), святий князь і вірний його боярин приготувалися до мученицької смерті і причастились Святих Таїн, які передбачливо дав їм з собою духовний отець. Татарські кати схопили благовірного князя і довго, жорстоко били, поки земля не обагрилася кров'ю. Нарешті один з відступників від Христової віри, на ім'я Даман, відсік голову святому мученику.
Святому боярину Феодору, якщо він виконає язичницький обряд, татари улесливо стали обіцяти князівську гідність замученого страждальника. Але це не похитнуло святого Феодора - він вибрав стезю свого князя. Після таких же звірячих катувань йому відрубали голову. Тіла святих страстотерпців були кинуті на поживу псам, але Господь чудесним способом охороняв їх декілька днів, допоки вірні християни таємно не похоронили їх з почестями. Пізніше мощі святих мучеників були перенесені до Чернігова.
Сповідницький подвиг святого Феодора вразив навіть його катів. Переконавшись в непохитному збереженні русичами людьми православної віри, їх готовності померти з радістю за Христа, татарські хани не наважувалися випробовувати надалі терпіння Боже і не вимагали від них в Орді прямого виконання ідольських обрядів. Але боротьба народу Русі та Православної Церкви проти монгольського ярма продовжувалася ще довго. Церква Христова прикрасилася в цій боротьбі новими мучениками і сповідниками. Був отруєний монголами великий князь Феодор (+1246). Замучені святий Роман Рязанський (+ 1270), святий Михаїл Тверський (+ 1318), його сини Димитрій (+ 1325) і Олександр (+ 1339). Всіх їх укріплювали приклад і святі молитви руского першомученика в Орді - святого Михаїла Чернігівського.
Житіє і служба святих Михаїла і Феодора Чернігівських були складені в середині XVI століття відомим церковним письменником, ченцем Зиновієм Отенським.
"Рід праведних благословиться", - говорить святий псалмоспівець Давид. Це повною мірою збулося на святому Михаїлі. Він явився родоначальником багатьох славних династій в руській історії. Діти і внуки його продовжили святе християнське служіння. Церква зарахувала до лику святих його доньку - преподобну Євфросинію Суздальську (пам'ять 25 вересня (8 жовтня)) і його внука - святого благовірного Олега Брянського (пам'ять 20 вересня (3 жовтня)).

Категорії: 

Схожі матеріали