Пасхальне послання преосвященного Марка, єпископа Кіровоградського і Голованівського
  • Суб, 04/19/2014 - 12:19
 
ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ
преосвященного Марка,
єпископа Кіровоградського і Голованівського,
боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним Кіровоградської єпархії
Української Православної Церкви
Київського Патріархату
 
Також почуєте  про війни , і  чутки про війни. Глядіть, не жахайтесь...
Мф. 24:6
Мир залишаю вам, мир Мій вам даю... Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не страхається.
Ін. 14:27
Христос воскрес! Воістину воскрес!
 
Улюблені у Христі браття і сестри! У ці радісні й водночас тривожні дні вітаю вас зі святом над святами – Воскресінням Господа нашого Ісуса Христа.
 
Пасха – торжество життя, найяскравіший прояв Божої любові, Його безмежного милосердя.
 
«Немає більше від тієї любови, якщо хто душу  свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13), – говорить Господь і Сам віддає життя Своє за кожного з нас. Помирає, аби ми жили. Терпить зневагу, щоби нас звільнити від прокляття. Віддає Своє безцінне життя, щоб кожен із нас став співучасником життя вічного. Турбується і про наше земне життя. Своїм прикладом жертовної любові заохочує нас до наслідування. Хочеш догодити Богу – навчися служити людям. Прагнеш щасливого подружнього життя – виховуй у собі стриманість та будь вірним. Бажаєш гідно виховати дітей – будь їм прикладом у чеснотах. Волієш у добробуті жити – гідно виконуй своє служіння, будь готовий жертвувати заради загального блага, навіть життя своє віддати у захисті ближніх своїх, своєї Батьківщини. Саме жертовна любов є необхідною умовою для втілення цих наших бажань, запорукою нашого щасливого земного життя й осягнення блаженної вічності після нього.
 
Але у багатьох із нас у серці ворог душ людських посіяв легковажність, байдужість та страх. Як наслідок, часто роздумуємо: Що те життя моє варте? Хіба від мене щось залежить? Чи зможу один змінити світ на краще? Чи варто бути «білою вороною» у світі, «який в злі лежить»? І чомусь приходимо до висновку, що ліпше пристосуватися, піти супроти власного сумління, аніж «боротися з вітряками», виставляти себе диваком перед іншими, «нормальними»... Обираючи зло, поповнюємо армію темряви, ширимо у світі нечестя, ставимо під загрозу і своє земне життя, і вічне буття, наражаємо на небезпеку рідних, крадемо майбутнє у дітей і внуків. Саме легковажність та байдужість спонукують нас до зрадництва, хабарництва та ненависті. Саме страх втрати життя чи добробуту стримує нас у боротьбі з несправедливістю, робить поступливими перед гріхом.
 
Як наслідок, формуємо таку спільноту, у якій самі ж не можемо більше жити. Шукаємо винних у всіх наших бідах, нарікаємо на Бога. Забуваємо, що кожен з нас, будучи частинкою суспільства, несе відповідальність і за загальний моральний стан держави, і за тих, кого обираємо і кому надаємо владних повноважень. Тиран не приходить до влади самотужки. Чиновник-хабарник не виникає нізвідки. У їх появі беруть участь мільйони людей. Одні – поділяючи їхні пристрасті, інші, і їх найбільше, – проявляючи байдужість та легковажність.
 
А пізніше платимо за наші помилки страшну ціну – здоров’я і життя своїх синів і дочок. Бо саме вони, молоді романтики, люди з активною громадянською позицією, молодечим запалом, загостреним відчуттям справедливості, виходять на протести і готові життя своє віддати за можливість жити згідно з християнськими цінностями. І помирають, у розквіті сил, стаючи жертвами нашої байдужості й легковажності.
 
Чи могли ми запобігти цьому? Чи зможемо уникнути повстань у майбутньому? Чи подолаємо загрозу війни сьогодні?
 
Так! Лише кожному з нас украй необхідно відкинути страх та взятися до боротьби із власними гріхами. Усвідомити свою відповідальність за життя ближніх, цінність свого життя та служіння, важливість своїх вчинків, слів та думок.
 
Здобутками у боротьбі духовній є мир у серці та жертовна любов до ближнього свого. Якщо ж здобудемо мир у наших серцях, – то пануватиме він і в наших сім’ях, а відтак у державі. Якщо отримаємо хоч невеличку перемогу над своїми пристрастями, це сприятиме нашій перемозі над зовнішніми викликами.
 
Саме від кількості практикуючих християн та християнських сімей залежатиме якість нашого майбутнього.
 
Оскільки зло завжди є ознакою відсутності добра, як темрява є відсутністю світла, а холод – відсутністю тепла, то кожен із нас покликаний наповнити своє серце чеснотами, щоб не лишити там гріховної пустки. Лише так відійдуть у небуття хабарництво, ненависть, злоба, гнів тощо. Якісні зміни кожного з нас обов’язково приведуть до оздоровлення суспільства. Якщо наші серця наповнюватимуть любов, радість і мир, то ці чесноти ширитимуться і на членів наших сімей, пануватимуть у родині, формуватимуть взаємини між громадянами держави.
 
Якщо кожен, хто вважає себе християнином, почне маленькими, повсякденними справами ширити добро, – то змінить навколишній світ до невпізнаваності. Якщо знову обиратимемо зло, – заплатимо ще більшу ціну за такий вибір. І чим більше відступництво християн – тим жахливіша ціна. Коли відходимо від Бога, проявляючи маловір’я чи марновірство, зневажаємо цінність даного Ним життя, зраджуємо любов, проявляємо неповагу до батьків і до своєї Батьківщини, то обов’язково наблизимось до скорботних днів, до часу випробувань, спричиняємось до трагедії.
 
Війна. Найбільше безглуздя, до якого вдається людина, щоб досягнути якихось меркантильних інтересів. Вона несе руйнування та смерть, виявляє в людині найбільш ниці якості її душі. Водночас саме в час такого тяжкого випробування людина проявляє незбагненну жертовність щодо ближнього свого, найщирішу любов до своїх рідних та до Вітчизни, тверду віру та надію на Бога, героїзм та стійкість. Невже маємо потребу в такому випробуванні? Чи не краще в мирний час досягати цих чеснот у духовній боротьбі, аніж у часі війни через непоправні втрати близьких, страждання та скорботу?
 
Пригорніться сьогодні один до одного. Чоловіки, будьте вірні своїм дружинам, жінки – любіть і підтримуйте своїх чоловіків. Краще відчути потребу один в одному в мирний час, аніж у часі війни зазнати болю розлуки чи втрати і тоді шкодувати за тим, що не долюбили, не цінували, якщо б могли, прожили би зовсім по-іншому... «Отже, глядіть, робіть обережно, не як нерозумні, а як мудрі, цінуючи час, бо дні лукаві!» (Еф. 5:15–16). Шукаймо можливості, коли ще живемо, радувати один одного добрим словом, підтримувати у скруті, молитися у потребі, дякувати Богу за дану можливість спільного життя, прославляти Всевишнього за Його безмежну любов.
 
Нехай Господь наш Ісус Христос, Який заради нас перетерпів страждання, помер, похований був і на третій день воскрес, одвідає ваше серце, домівку, нашу Україну та дарує мир. Ми ж, відкинувши страх та відчай, творімо добро, збагачуймось чеснотами, «...будьмо тверезі, одягнувшись у броню віри й любови, та в шолом надії на спасіння...» (1 Сол. 5:8). «Нехай же Бог надії наповнить вас усякою радістю й миром у вірі, щоб ви, силою Духа Святого, збагатилися надією!» (Рим. 15:13).
 
«Пом’яни, Господи, владу нашу, уряд і військо. Дай їм непорушний мир; наповни серця їх добром до Церкви Твоєї і до всього народу Твого, щоб зі спокоєм ми проводили тихе і мирне життя в усякій побожності та чистоті...».
Христос воскрес! Воістину воскрес!
 
Кіровоград,
Воскресіння Христове 2014 року Божого
+ Марк, єпископ Кіровоградський і Голованівський
 
Категорії: 

Схожі матеріали