Коли Бог мовчить
  • Птн, 04/13/2012 - 22:46

«Віруючому усе можливо», - сказав Сам Господь Ісус Христос. І ще сказав: «Істинно кажу вам, якщо будете мати віру, і горі цій скажете: піднімись і кинься в море, буде; і все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите». У того, хто читає Євангеліє може скластися враження, що для віруючого можливо усе, чого б він не побажав. Треба пересунути гору - молися з вірою, і гора посунеться. Потрібна робота - молися, і вона неодмінно з'явиться. Хочеться позбавитися від набридливої хвороби - тільки молися... Проте гори чомусь переставляються дуже рідко - всього декілька прикладів є в житіях святих. І молитовні прохання Господь не завжди виконує...
У чому ж справа? Хіба Спаситель сказав неправду? Чи віра наша не така? Перше правило при читанні Священного Писання: неясні і спірні уривки слід тлумачити у зв'язку з усім Писанням, в контексті усього Писання. Якщо складне для розуміння питання про виконання молитов, то доречно згадати, що ще говорить Писання на цю тему. Перше ж, що приходить на думку, це слова апостола Якова : «Просите - i не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших» (Як. 4:3).
Чи володіємо ми знанням, що для нас - добро, а що - на шкоду нам? Очевидно, що ствердна відповідь на це питання буде занадто самовпевненою. Мої думки - не ваші думки, говорить Господь (Іс. 55:8). Тому, завдання того, хто молиться - прагнути пізнати Його думки, Його волю про себе, а не нав'язувати Богові власний сценарій. Однієї твердокам'яної упевненості, що Він може усе, для молитви недостатньо.
Знання волі Божої не означає бачення майбутнього. Швидше, мова тут про те, щоб стати істинно Божою людиною і віддатися в Його руки настільки, щоб діяти згідно з Його волею. Апостол Павло пише: «Не уподібнюйтеся свiтовi цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна i довершена» (Рим. 12:2). Значить, щоб пізнавати волю Божу, треба жити не так, як світ велить, але як велить Бог. Треба преобразитися оновленням розуму, тобто так укоренити себе у Бозі постом, молитвою, любов'ю, милосердям до ближніх, щоб сам розум у нас вже був новий - розум Христів. Тоді і зможемо завжди просити у Бога тільки того, що згідно з Його волею.
Чого ж хоче від нас Христос? Нехай не в повноті, хай і не про кожну подію в нашому житті, але все-таки в найважливіших питаннях зі Священного Писання ми можемо дізнатися, чого Він чекає від нас.
У Писанні ми не знайдемо вказівок рухати гори. Хіба не Сам Господь створив весь світ, поставив гори, насадив ліси, розлив моря? Чи треба Йому тепер переставляти гори туди-сюди з нашою допомогою? Адже Богові і Самому не важко зробити таке чудо, але куди значнішим чудом було те, що Він усю неймовірну гору гріхів людських підняв і втопив у водах Хрещення. Значнішим чудом було те, що Бог усю гору Свого незбагненного Божества посунув з Небес і вмістив на землі в тілі людини. Ось де справжнє чудо, що відбулося з волі Божої.
Мало хто може сказати про себе, що він преобразив свій розум і пізнав волю Божу, а тому завжди просить тільки блага, тільки того, що вгодно Богові. Що ж робити людині, яка не отримує того, що просить, а просить у Бога того, що за людським міркуванням здається добрим і духовним? Я прошу у Бога здоров'я своєму хворому другу, друг ніяк не викарабкається з хвороби, а якою є воля Божа я лише можу здогадуватися... У святих отців можна зустріти пораду не залишати молитви у такому разі. Навіть якщо я дійсно помиляюся, навіть якщо тілесне здоров'я мого друга стане отрутою для його безсмертної душі і немає волі Божої виконати моє прохання - все одно треба молитися. Якщо людина просить не угодного Богові, але просить не для того, щоб спожити це для своїх пристрастей, то Бог подасть не те, що людина просить, а те, що насправді потрібне. У цьому не може бути ніяких сумнівів: «Якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього» (Мф. 7:11).
У Євангелії є притча про ситуацію, коли прохання довго не виконується. «В одному місті був суддя, який Бога не боявся і людей не соромився. В тому ж місті була одна вдова, і вона, приходячи до нього, говорила: захисти мене від суперника мого. Але він довгий час не хотів. А потім сказав сам собі: хоч я і Бога не боюся і людей не соромлюсь, але, оскільки ця вдова не дає мені спокою, захищу її, щоб вона не приходила більш докучати мені. І сказав Господь: чуєте, що каже суддя неправедний? Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що волають до Нього день і ніч, чи баритиметься до них? Кажу вам, що захистить їх скоро»(Лк. 18, 2-8). Господь зволікає виконувати наші прохання. У цій притчі Він не пояснює, чому Він зволікає, але обіцяє, що усе буде виконано. Думаю, що, одне з можливих пояснень зволікання (хоч і не єдине) - в тому, що Господь дає нам час самим глибше осмислити своє прохання. Легко один раз попросити у Бога чого-небудь доброго, навіть не здогадуючись, що насправді, в глибині свого серця, ти не хочеш того, про що попросив.
У фільмі Тарковського «Сталкер» є характерний епізод. Сюжет цього фільму будується навколо кімнати, в якій виконуються заповітні бажання. Один чоловік на прізвисько Дикобраз увійшов до цієї кімнати. Він просив здоров'я своєму хворому братові (чи чогось в цьому роді; його бажання було красивим і благородним). Проте брат здоров'я не отримав, а сам Дикобраз, повернувшись додому, раптом казково розбагатів. Кімната виконала не поверхневе, а найзаповітніше, найсильніше бажання, до якого прагнула вся його істота. І Дикобраз не витримав такого відкриття про себе - він наклав на себе руки.
Те, що виконання наших прохань не відбувається раптово, допомагає нам глибше розуміти свої бажання. Тільки довготривале, невідступне, прохання, яке день у день возноситься може претендувати на звання повноцінного сердечного прагнення. Тільки таке прохання може бути осмислене у глибині. Чи вгодно Богові моє прохання? Чи треба, чи корисно мені насправді те, про що я прошу? Чи істинно прагне до цього моє серце?
Питання про те, якою має бути наша віра, також вартує уваги. Адже навіть віра, що творить чудеса, - не дається один раз і назавжди. Згадаємо ще один важливий епізод з Євангелія. Відправляючи апостолів на служіння, Христос дав їм владу виганяти бісів з людей. Учні повернулися з радістю і говорили: «Господи! І біси коряться нам в ім'я Твоє» (Лк. 10:17). Але далі ми читаємо, що через якийсь час вони не змогли вигнати біса з хлопчика, і головною причиною цього Господь назвав їх невіру.
Виникає питання: як же могли апостоли не вірити у свою владу над бісами, якщо вони її неодноразово використовували і переконувалися в її силі? Вони володіли вже не просто вірою, але досвідченим знанням цієї своєї влади над нечистими духами.
Очевидно, віра-знання не творить чудес: та й біси вірують і тремтять (Як. 2:19). Так якої ж віри позбулися апостоли? Думаю, тут йдеться швидше про довіру Богові, про відданість в руки Божі. Йдеться про таку віру, коли людина стає одним цілим з Божою волею, стає її провідником у світі. Віра - це дивовижний дар з неба, але цей дар людина, поза сумнівом, повинна зберегти і примножити. Не може бути такого, щоб людина одного разу прийняла Господа, сповідувала Його своїм Спасителем - і з цього часу вже була врятована, незалежно від своїх власних зусиль.
За таку віру треба боротися, таку віру потрібно зігрівати в собі, інакше вона може перетворитися на недієву віру-знання: знаю, що Бог є, знаю, що Господь нас спас на Хресті, але Богові не довіряю, і Бог в моєму житті не діє.
Але як зігрівати віру? Святитель Феофан Затворник говорить: «якщо душа холодна, треба її терти - і вона зігріється». Терти - означає роздумувати про Бога, читати Його живе слово, молитися Йому, робити добро ближньому, боротися зі своїми пристрастями.
Молитва - це невичерпна тема. Досвід богоспілкування в Церкві накопичений величезний, але кращий Учитель молитви, за словами святих отців, - це Сам Господь. Твердо вступивши на шлях особистого спілкування з Ним і просуваючись по цьому шляху, людина і знаходить вирішення усіх питань про молитву.

Ієродиякон Савва (Гамалій)
otrok-ua.ru
Переклад диякона Івана Шубина

Категорії: 

Схожі матеріали